З початку повномасштабного вторгнення військ рф в Україну Володимир боронить наш кордон на Житомирщині.

У березні з території Білорусі на позиції прикордонників зайшли 2 ворожі гелікоптери «К-52». Почався бій.

«Мені дали кулемет, – розповідає Володимир, – так як я раніше проходив службу у зоні бойових дій – мав трішки досвід у цьому. Коли був напад ворожої авіації ми вели вогонь по літаючих цілях. Один гелікоптер зайшов з тилу. Коли я побачив спалах – стрибнув у окоп. У мене були окуляри, знімаю окуляри, а окуляри все – немає, товариш кричить: «Живий?». Відповідаю йому: «Все добре!», – дивлюся на кулемет, а він на пару метрів від мене «відійшов». А поруч отакий осколочок – кулемета розрізало, там де приклад, а кришку ствольної коробки погнуло».

Володимир говорить, що переживає за побратимів більше ніж за себе, адже бути з ними тут вже звик.

Вдома на нього чекає дружина, батько, бабуся. Сподівається дітки з’являться вже після війни, щоб вони не бачили усього цього жахіття.

Боєць задумливо підсмажує на вогні шматочок житнього хліба, каже, це нагадує йому дитинство.

Поруч зеленіє кущ калини. Говорить, має одне бажання: «Щоб коли калина почервоніє – війна закінчилась».

Замість постскриптуму – один із ворожих гвинтокрилів у тому бою зелені берети успішно «приземлили».